У повсякденній мові словосполучення «організоване злочинне угруповання» та скорочення «ОЗУ» вживають дуже часто. Але варто одразу зауважити: як окремий юридичний термін «ОЗУ» в Кримінальному кодексі України відсутній.
Замість цього кримінальне законодавство оперує двома чіткими поняттями:
- організована група;
- злочинна організація.
Саме ці дві форми співучасті мають правове значення: від того, яка з них встановлена, залежить кваліфікація діяння, розмір покарання та процесуальний статус кожного учасника.
Стаття 28 Кримінального кодексу України визначає: правопорушення визнається вчиненим організованою групою, якщо в його підготовці чи безпосередньому вчиненні брали участь кілька осіб, які заздалегідь об’єдналися у стійке угруповання саме для спільного вчинення кримінальних правопорушень.
Принципово важливий момент: сама участь кількох людей у злочині автоматично не створює організованої групи. Обвинувачення зобов’язане окремо довести кожну ознаку організованості.
Які ознаки вказують на організовану групу:
Кількість осіб, що входять до групи
Організована група передбачає, що діють кілька осіб – на практиці найчастіше йдеться про три й більше учасників.
Проте сама лише кількість учасників – недостатній аргумент для висновку про існування ОЗУ.
Крім кількості людей, слідство повинно встановити ще й характер зв’язків та взаємодії між ними.
Стійкість об’єднання
Головне, що відрізняє організовану групу від випадкового, разового об’єднання людей, – це саме стійкість такого угруповання.
При розгляді справи можуть братися до уваги, зокрема, такі фактори:
- як довго існувала група;
- наскільки стабільним був її склад;
- чи мала група власну внутрішню структуру;
- чи існував розподіл ролей між учасниками;
- чи велася попередня підготовка до злочинної діяльності;
- чи повторювалися спільні дії учасників у часі.
Якщо люди зібралися разом лише для одного конкретного епізоду без будь-якого попереднього планування, наявність організованої групи потребує окремого й ретельного доведення.
Спільний злочинний план та узгоджений умисел
Організована група передбачає, що дії учасників є узгодженими між собою.
Стороні обвинувачення потрібно довести:
- існування спільного плану дій;
- наявність попередньої домовленості між учасниками;
- розуміння кожним учасником власної ролі в загальній схемі;
- спрямованість усіх дій на досягнення однієї спільної мети.
Саме лише знайомство людей, спілкування між ними чи навіть телефонні контакти самі по собі не підтверджують факт існування організованого злочинного об’єднання.
Розподіл функцій між учасниками
У складніших кримінальних провадженнях слідство часто описує таку внутрішню структуру:
- організатор;
- керівник;
- виконавець;
- пособник;
- особа, яка забезпечує фінансування чи прикриття діяльності.
При цьому роль кожного конкретного учасника має підтверджуватися саме доказами, а не лише логічними припущеннями слідства.
Злочинна організація як окрема, більш серйозна форма
Стаття 255 Кримінального кодексу України визначає створення злочинної організації, керівництво нею або участь у ній як самостійне кримінальне правопорушення.
На відміну від організованої групи, злочинна організація має суттєво складнішу структуру, для якої характерні:
- чітка ієрархія;
- наявність окремого керівництва;
- внутрішня дисципліна серед учасників;
- стійкі та тривалі зв’язки;
- орієнтація саме на систематичну, а не разову, злочинну діяльність.
У яких справах фігурує звинувачення в ОЗУ
Організована група може згадуватись у кримінальних провадженнях, пов’язаних, зокрема, із:
- шахрайством;
- незаконним заволодінням майном;
- злочинами, пов’язаними з наркотиками;
- контрабандою;
- корупційними правопорушеннями;
- економічними злочинами;
- насильницькими злочинами;
- злочинами проти основ національної безпеки.
Якщо доведено, що злочин вчинила саме організована група, це, відповідно до статті 67 КК України, нерідко визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Хто за що відповідає всередині організованої групи:
Міра кримінальної відповідальності кожної людини прямо залежить від її фактичної ролі в групі.
Організатор
Це людина, яка створила групу або безпосередньо керувала її діяльністю.
Саме організаторові, як правило, інкримінують найактивніші дії – створення угруповання та координацію всіх подальших дій його учасників.
Виконавець
Особа, яка безпосередньо реалізувала кримінальне правопорушення на практиці.
Пособник та інші учасники
Особа, яка сприяла злочину, наприклад, шляхом:
- надання порад;
- забезпечення необхідними засобами;
- усунення перешкод для вчинення злочину;
- організаційної підтримки процесу.
Ключове значення має не формальна належність людини до кола учасників, а доведений конкретний внесок цієї людини в спільну діяльність.
Які докази слідство використовує в справах про ОЗУ
У провадженнях цієї категорії правоохоронці зазвичай спираються на:
- показання свідків;
- матеріали негласних слідчих (розшукових) дій;
- записи телефонних розмов;
- особисте листування;
- відеозаписи;
- дані про фінансові операції;
- документи;
- висновки експертів.
Утім кожен окремий доказ повинен відповідати вимогам законності та допустимості.
Статті 86–87 КПК України прямо передбачають: докази, здобуті з істотним порушенням прав людини або встановленого законом порядку, можуть бути визнані недопустимими.
Як слідство будує обвинувачення в справах про ОЗУ
На практиці побудова таких кримінальних справ найчастіше відбувається за подібною логікою.
Формування кола причетних осіб
Підставою для включення людини в коло підозрюваних можуть слугувати:
- телефонні контакти;
- спільні зустрічі;
- фінансові зв’язки між людьми;
- показання окремих учасників справи;
- одночасна присутність кількох людей в одному місці.
Однак самі по собі перелічені обставини не доводять існування організованої структури – це лише вихідні дані для подальшого розслідування.
Розподіл ролей
Слідство може приписувати учасникам конкретні ролі, проте кожна така роль повинна мати самостійне доказове підтвердження.
Об’єднання окремих епізодів в одну схему
Іноді кілька різних подій штучно об’єднують у єдину версію про існування «злочинної схеми».
У такому разі захист детально перевіряє:
- чи справді існував спільний план;
- чи було реальне управління діяльністю групи;
- чи можна підтвердити стійкість зв’язків між учасниками;
- чи доведена дійсна координація дій.
Основні напрямки захисту у справах про ОЗУ:
Відсутність обов’язкових ознак організованої групи
Захист може обґрунтовувати:
- відсутність стійкості об’єднання;
- відсутність будь-якої внутрішньої структури;
- відсутність фактичного керівника;
- ситуативний, випадковий характер взаємодії між людьми.
Відсутність доведеної ролі конкретної людини
Сам факт перебування людини серед інших учасників або звичайне знайомство з ними ще не означає її участі в ОЗУ.
У такому разі важливо встановити:
- які конкретні дії реально виконувала ця людина;
- коли саме вони були вчинені;
- як ці дії пов’язані зі спільним злочинним планом.
Визнання доказів недопустимими
Захист має право оскаржувати:
- незаконно проведені НСРД;
- порушення процедури під час обшуків;
- докази, здобуті без належних правових підстав;
- матеріали, отримані з порушенням вимог КПК України.
Якщо ключові докази виключаються із справи, уся конструкція обвинувачення нерідко втрачає свою основу.
Спростування версії про єдиний умисел
Обвинувачення повинне довести саме спільність дій усіх учасників.
Захист, зі свого боку, може доводити:
- різні, самостійні мотиви учасників;
- відсутність реальної координації між ними;
- незалежність дій кожної окремої людини.
Зміна кваліфікації діяння
Одне з важливих завдань захисту – домогтися перекваліфікації дій із організованої групи на менш тяжку форму співучасті або на індивідуальну відповідальність конкретної особи.
Що обов’язково має містити повідомлення про підозру
Текст підозри повинен включати конкретні, а не абстрактні відомості:
- яка саме роль приписується особі;
- коли і яким способом було створено групу;
- хто входить до складу учасників;
- які конкретні дії вчинив підозрюваний;
- якими доказами підтверджуються всі перелічені обставини.
Загальні, розмиті формулювання без конкретизації можуть самі стати підставою для оскарження підозри.
Висновок
Обвинувачення в участі в організованій групі чи злочинній організації належить до найскладніших категорій кримінальних справ.
Для притягнення людини до відповідальності недостатньо самих лише припущень, оперативної інформації чи факту спільних дій кількох людей у минулому.
Сторона обвинувачення зобов’язана довести:
- стійку внутрішню структуру угруповання;
- попередню змову між учасниками;
- наявність спільного плану дій;
- чіткий розподіл ролей;
- реальну, а не формальну координацію дій усіх учасників.
Захист у таких справах спрямований не лише на спростування окремих епізодів, а на комплексну перевірку всієї конструкції обвинувачення – законності зібраних доказів, правильності кваліфікації діяння та фактичної доведеності кожної окремої ознаки організованості.
Поширені запитання про ОЗУ
Що означає ОЗУ у кримінальному провадженні?
ОЗУ – поширене в повсякденній мові скорочення словосполучення «організоване злочинне угруповання». У кримінальному законодавстві використовуються поняття організованої групи та злочинної організації.
Чи достатньо участі кількох людей для визнання організованої групи?
Сама участь кількох людей у злочині автоматично не створює організованої групи. Обвинувачення має окремо довести ознаки організованості, зокрема стійкість об’єднання, спільний план і розподіл функцій між учасниками.
Чи підтверджують знайомство та телефонні контакти участь в ОЗУ?
Самі по собі знайомство, спілкування або телефонні контакти не підтверджують існування організованого злочинного об’єднання. Роль конкретного учасника та його внесок у спільну діяльність мають підтверджуватися доказами.
Які докази можуть використовуватися у справах про ОЗУ?
У таких провадженнях можуть використовуватися показання свідків, матеріали негласних слідчих (розшукових) дій, записи телефонних розмов, листування, відеозаписи, дані про фінансові операції, документи та висновки експертів. Кожен доказ повинен відповідати вимогам законності й допустимості.
Від чого залежить відповідальність учасника організованої групи?
Значення мають фактична роль людини та доведений конкретний внесок у спільну діяльність. Необхідно встановити, які дії вона виконувала, коли їх було вчинено та як вони пов’язані зі спільним злочинним планом.
Які основні напрямки захисту у справах про ОЗУ?
Захист перевіряє наявність ознак організованої групи, доведеність ролі конкретної людини, законність і допустимість доказів, спільність умислу та правильність кваліфікації діяння.
