Ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особистість винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, – те, що обов’язково бере до уваги суд при обранні покарання. При цьому тут має місце суд судді, явище це досить складне, що вимагає досить глибокого аналізу. Головним аспектом проблеми суддівського розсуду при призначенні покарання є питання про межі такого розсуду. Останнє, у свою чергу, тісно пов’язане з особливостями конструювання кримінально. правових санкцій Так, надто вузькі рамки щодо певних санкцій не дають суддям можливості призначити покарання з урахуванням принципів диференціації та індивідуалізації відповідальності, а надто широкі рамки таких санкцій можуть перетворити суддівський розсуд на свавілля.
У кожному випадку при притягненні особи до кримінальної відповідальності та призначенні їй відповідного покарання суд повинен виявити, встановити та врахувати всі обставини, що вплинули на вчинене кримінально-протиправне діяння або на особу винного. Разом з тим, слід зазначити, що крім обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, суд враховує інші загальні засади призначення, що дозволяє забезпечити призначення справедливого покарання. Отже, не врахування всіх передбачених кримінальним законодавством загальних принципів призначення покарання може призвести до порушення принципу індивідуалізації покарання.
Основна мета пом’якшувальних обставин полягає в тому, щоб врахувати всі обставини, які можуть довести, що особа, засуджена за скоєння злочину, має право на м’якше покарання з урахуванням певних умов і тим самим сприяти індивідуалізації покарання.
>
Пом’якшення покарання за наявності цих обставин може включати скорочення терміну ув’язнення, застосування альтернативних форм покарання (наприклад, застосування штрафу, а не обрання міри покарання у вигляді позбавлення волі тощо) або накладення додаткових умов, спрямованих на реабілітацію засудженого. Кожна справа розглядається індивідуально та рішення про пом’якшення покарання залежить від обставин кожного конкретного випадку.
Навіть ті люди, які є далекими від кримінального законодавства та сфери юриспруденції, в принципі напевно чули про те, що КК України передбачає як пом’якшувальні, так і обтяжуючі обставини. Передбачено їх у ст. 66, 67 відповідно. Розглянемо їх детальніше.
Отже, відповідно до ст. 66 КК України до пом’якшуючих обставин належать:
- ситуації, коли людина з’являється в органи поліції з визнанням, щирим каяттям у скоєному або активно активізує розкриття кримінального правопорушення;
- ситуації, коли людина добровільно відшкодовує заподіяні внаслідок кримінального правопорушення шкоди або усуває заподіяну шкоду, а також надає медичну допомогу або допомогу іншого характеру потерпілому безпосередньо після кримінального злочину;
- вчинення кримінального правопорушення неповнолітньою особою;
- вчинення кримінального правопорушення жінкою у стані вагітності;
- вчинення кримінального правопорушення під впливом тяжких особистих, сімейних або інших обставин (сюди, наприклад, належить смерть близького родича);
- вчинення кримінального правопорушення під впливом загрози, примусу або через залежність;
- вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, яке було викликане жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особистості;
- ситуації, коли кримінальне правопорушення було скоєно з перевищенням меж крайньої необхідності.
Також сюди належить виконання спеціального завдання щодо запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, пов’язане зі скоєнням кримінального правопорушення у випадках, передбачених чинним КК України. Варто зазначити, що перелік обставин, що міститься в ч.1 цієї статті не є вичерпним – інші обставини на розсуд суду можуть бути визнані такими, що пом’якшують також. Також є деякі нюанси – якщо будь-яка з обставин, яка пом’якшує покарання, передбачена у статті Особливої частини КПК України як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати цю обставину при визначенні покарання як пом’якшувальну.
>
Щодо обтяжливих обставин, то вони регламентовані ст. 67 КК України. Перелік даних обставин є вичерпним (на відміну пом’якшуючих обставин) і тому суд може керуватися лише ним щодо міри відповідальності. До обтяжливих обставин належать:
- ситуації, коли особа вчинила злочин повторно або має місце рецидив;
- вчинення кримінального правопорушення групою осіб за попередньою змовою;
- вчинення кримінального правопорушення у зв’язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов’язку;
- тяжкі наслідки, заподіяні злочином;
- вчинення кримінального правопорушення стосовно подружжя або колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах;
- вчинення злочину з використанням умов військового чи надзвичайного стану, інших надзвичайних подій. Сьогодні в Україні цей пункт є одним із найбільш застосовуваних та найбільш обговорюваних, тому трохи зупинимося на ньому. Привертає увагу те, що законодавець використовує кілька різні поняття у ст. 67 КК – «з використанням умов військового чи надзвичайного стану», а в нових кваліфікуючих ознаках ст. 185, 186, 187, 189, 191 – «в умовах воєнного стану». У нових редакціях статей 111 (державна зрада), 113 (диверсія) також вживається поняття «в умовах військового становища». Водночас Закон No 2113-IX, яким ці статті викладено у новій редакції, має назву «Про внесення змін до Кримінального кодексу України про посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму військового стану». Тобто застосовано поняття «дію режиму військового стану». Отже, судова практика має визначити, чи ідентичні поняття «з використанням умов військового становища» та «в умовах військового стану». При цьому буде визначено, чи будь-яке вчинення злочину в період дії режиму військового стану утворюватиме кваліфікуючу ознаку конкретного злочину або обтяжуючу обставину за ст. 67 КК. Наведемо приклад: навмисне побутове вбивство в місцевості, де немає воєнних дій. хоч і вчинене в період дії режиму воєнного стану, але не використання умов воєнного стану. Щодо такого злочину цієї обтяжливої обставини немає. Навпаки, державна зрада чи диверсія, навіть у місцевості, де раніше немає військових дій – відбувається в період дії режиму воєнного стану. Такі злочини очевидно пов’язані з військовим становищем (йдеться про зраду на користь ворога або про диверсію в його інтересах). Тому щодо цих злочинів умова воєнного стану є кваліфікуючим однаковим незалежно від місця їх скоєння. Тобто всі злочини державної зради або диверсії в період дії правового режиму військового стану необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 111 чи ч. 2 ст. 113 КК відповідно. Щодо диверсії, то звернемо увагу, що у ч. 2 ст. 113 КК йдеться про скоєння злочину в умовах військового стану або «у період збройного конфлікту». Наявність темпоральної ознаки періоду збройного конфлікту нині не викликає сумнівів і т.д.
При цьому варто зазначити, що в деяких випадках суд має право, виходячи з характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати жодного із зазначених у ч. 1 ст. 67 КК України обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 як такими, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку. З кваліфікацією ситуація буде аналогічною до тієї, яка наведена вище.
Вас звинувачують у скоєнні кримінального правопорушення? – Звертайтеся, ми захистимо.
